Степана Бандери, 2 33028 Рiвне
РОВКП ВКГ Рівнеоблводоканал +380362400200 +380362266655 +380362267444 +380362643130 +380362643131 +380985419703 +380734872177 info@vodarivne.com
Рівненське обласне виробниче<br>комунальне підприємство<br>водопровідно-каналізаційного господарства
Рівненське обласне виробниче
комунальне підприємство
водопровідно-каналізаційного господарства
“Рівнеоблводоканал”
Про підприємство

Про підприємство

Подорож сторінками історії «Рівнеоблводоканалу» 1928-2018

Ціле століття… Саме стільки часу працює у Рівному система водопостачання! Історія РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» насичена важливими, а подекуди й переломними етапами становлення і розвитку, зі своїми труднощами і перешкодами, непересічними подіями та цікавими особистостями.

Першу водокачку в Рівному збудували у 1904 році

У XIX ст. у більшості міст існувала проблема: як забезпечи-ти мешканців водою. Перший водопровід на території сучасної України збудували в м. Одеса. Серед сусідніх об-ластей з Рівненщиною перший водопровід з'явився у Житомирі. Його збудували у 1898 році. Втім, наше Рівне сміливо можна віднести до десятки перших міст в Україні, де активно вирішували питання водопостачання і почали будівництво водопроводу. І хоча офіційно датою заснування сучасного підприємства РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал» вважається 1928 рік, проте архівні дані свідчать дещо про інший календарний відлік водопровідної історії міста.

Іще у 1897 році вперше питання про будівництво водопроводу порушили власники Рівного Йосип і Адам Любомирські. А 30 березням 1898 року датується початок справи «Об устройстве в городе Ровно водопровода».

На той час в місті працювало лише три міських колодязі, із яких рівняни брали воду. Тому для того, щоб полегшити людям життя, колодязі в 1895 та 1896 роках вирішили обладнати насосами та іншими приладами, які спрощували накачування води. Втім, такі блага цивілізації були не безкоштовними. У 1898 році, щоб компенсувати витрати, а також для щорічного утримання і ремонту обладнання, Міністерство Внутрішніх Справ дозволило Рівненському міському спрощеному громадському управлінню (Міському Управлінню) брати за ці блага плату. Так, люди повинні були платити по 2 копійки за бочку води і по півкопійки за напоювання коня чи великої рогатої худоби.

У 1904 році зробили першу парову водокачку. Вона, до речі, стала першим комунальним об'єктом в Рівному, який повністю належав місту. Інженер Сокаль збудував водокачку на вул. 3 Мая (сучасна вул. Соборна, 282). Вона складалася зі свердловини глибиною 16 метрів, насосної станції з баком води та паровим насосом. Вода з бака подавалася на гребінку з кранами на вул. Соборна, до яких під'їжджали кінні водовозки з дерев'яними бочками, розраховувалися за воду та розвозили її по місту.

Життя невпинно рухалося вперед і питання будівництва водопроводу ставало все актуальнішим, але, на жаль, не втілювалося у життя. Однією із причин такого затягування історики називають протиріччя, які існували між Князем і Міським Управлінням, котрі в підсумку не дали можливості розпочати роботи із будівництва водопроводу.

Разом із тим, рівнянам в той час, як і сьогодні, воду постачали якісну і щодо цього нарікати було не варто. Це підтверджують архівні документи, зокрема, «Звіт Волинського губернського лікарняного інспектора» після перевірки. Він писав, що водопостачання в Рівному дуже хороше. У місті є артезіанський колодязь, крім того, п'ять звичайних колодязів з якісною водою. Далі перепоною у початку будівництва стала Перша Світова війна. Відтак, питання будівництва рівненського водопроводу стало знову акту-альним вже у 1928 році за польської влади. Так, 30 липня 1928 року була підготовлена угода між бургомістром міста В. Артемоновичем та К. Помяновським, професором політ-техніки у Варшаві на розробку  проекту водопроводу для м. Рівне. А вже 20 вересня на засіданні міської ради м. Рівне було прийнято рішення про затвердження угоди з професором Помяновським на складання проекту міського водопроводу.  І вже за рік, у 1929 році, роботи із будівництва цього об'єкта стартували. Даний проект передбачав будівництво водопроводу на вул. Скорупки (сучасна вул. 24 Серпня) свердловини глибиною 16 метрів (крейдяний горизонт), насосної станції в комплексі з приміщеннями та водопровідних мереж (близько 15 км) із чавунних труб діаметрами 300, 250, 200, 150, 100 та 50 мм по вул. тодішньої забудови у сучасному центрі міста, зокрема на вул. С. Бандери, 16 Липня, Соборній, Міцкевича. Нові мережі планували з'єднати з побудованими в 1905-1927 роках мережами  лівобережної частини міста.

До слова, проект і необхідні експертизи обійшлися Рівному в 23 844 злотих, а вартість реалізації цього проекту, розрахованого на 150 тисяч мешканців, становила 3 950 000 злотих.

У  1929−1930 роках відновили вже на той час існуючу водо-напірну башту на вул. 3 Мая (у районі мосту на вул. Собор-на). Разом з тим під мостом над річкою Устя на вул. 3 Мая ук-лали труби загальною протяжністю 933,9 метра.  

Варто наголосити, що у ті роки належну увагу приділяли якості води. І традиційно рівненська вода навіть у той час вважалася однією із кращих. Це підтверджує результат аналізу води з колодязя в районі Грабник, проведеного міською санітарно-гігієнічною лабораторією від 3 грудня 1931, у якому детально викладений фізичний і бактеріо-логічний  склад води. Шкідливих складових не виявлено.

У наступні три роки настала пауза у будівництві водопро-воду і жодні роботи не проводились. Єдине, що у ті роки була підведена вода до автобусного вокзалу.

У 1934 році Рівне взяло позику в сумі 25 000 злотих на те, щоб з'єднати прокладені труби. Наприкінці року фахівці проклали 1148,5 погонних метра водопроводу з двома наземними та сімома підземними гідрантами.

Відтак, 150 житлових будинків і 105 приватних будинків забезпечили водою. 

Проте, водопровідну мережу необхідно було розбудовувати і надалі. Відтак, міська влада продовжували шукати кошти, і в липні 1935 р. ухвалила підписання угоди на кредитування з Фондом праці. До речі, сантехнічні труби різного діаметру постачали в Рівне з Катовіце (Польща). Варто зауважити, деякі із цих труб, які були прокладені майже 90 років  і досі працюють у центральній частині нашого міста. 

У 1936 р. до водопроводу були підключені вулиці довкола сучасного ринку, Рівненського гуманітарного універси-тету, вулиці Лермонтова, Замкова, а також частини вулиць Соборної, С. Петлюри, Сагайдачного, Шкільної.

Загалом же, у Рівному в ті роки працювало дві насосні станції. Зокрема, в архівних документах йдеться, що стара станція на вул. 3 Мая, 282 була обладнана двома насосами: великий мав потужність 10 л/сек., а менший — 2 л/сек. До того ж, на станції був ще один резервний бензиновий агре-гат потужністю 6 л/сек. Малий насос обслуговував район «Волю», а великий, через забірник на водонапірній башті (висота забірника – 10 м) – центр міста.

1937-й можна назвати тогочасним проривом у водопоста-чанні. По-перше, цього року завершили будівництво нової водопровідної станції на вул. Орліч Дереша (сучасна вул. Ст. Бандери) і 18 листопада 1937 р. станція почала подавати воду по всьому місту. У тому ж році міське підприємство водопроводу і каналізації виконало водопровідно-кана-лізаційні роботи в 5 школах міста. Оскільки, водопровід не забезпечував водою все місто, впродовж 1937-1938 бюд-жетного року побудували 3 колодязі, 2 з яких − на околицях міста, де дуже відчувався брак води.

Націоналізація, Друга світова, Післявоєнні роки

Із приходом на Західну Україну в 1939 році радянської влади, у тому числі в Рівне, міський водопровід націона-лізували. Із архівних відомостей про стан міського водпро-воду м. Рівне станом на 1 березня 1940 року дізнаємося, що керівником міського водопроводу відразу після націона-лізації був Болеслав Манецький, а з серпня 1940 – Дмитро Сікорський. Тогочасне підприємство знаходилося за адре-сою: м. Рівне, вул. Чапаєва, 20 (сучасна вул. С. Бандери. І досі за цією адресою знаходиться адмінкорпус підприємства. Частина будівлі збереглася й до нині). На той час на під-приємстві працювало 15 службовців і 25 робітників. По-тужність міського водопроводу становила 900 куб. метрів води на добу

Історики зауважують, що під час німецько-фашистської окупації міський водопровід практично не постраждав. Приміщення й обладнання водопровідної станції зберіглися. У Рівному загальна протяжність водопровідної мережі становила 21,7 км. Тоді у місті були дві насосні станції: одна основна − на вул. Чапаєва, 20 і одна резервна − на вул. Сталіна, 282 (сьогодні вул. Соборна).

У 1949 році аналіз води проводився кожного місяця і вона вважалася якісною та чистою.

У післявоєнні роки в Рівному місцевій електростанції не вистачало потужностей і через це в місті були щоденні пе-ребої з подачею води. В архівному документі зазнача-ється, що води не було щоденно впродовж 1-2 годин. До прикладу, мешканці деяких районів міста мали воду в своїх оселях лише із 6.30 до 8.30, із 13.00 до 15.00 та із 18.00 до 20.00.

Крім свердловин і водопровідних насосних станцій, які належали міському водопроводу, були ще свердловини на пивзаводі, млинзаводі, у військовому містечку.

У 50-тих Рівненський міськводоканал чекали великі зміни. Зокрема, проектом на 1954-1960 роки передбачалося реконструювати та розширити водопровід та подавати до 12 тисяч кубометрів води. У 1958 році завершується будівництво першої черги водопроводу. Для подачі води в район Грабника та забудов північно-східного району міста було збудовано на вул. Соборній, 6 резервуар ємністю 1000 куб. метрів з насосною станцією II підйому, а також водовід від насосної станції на вул. С. Бандери та на вул. Кн. Ольги діаметром 300-250 мм і водонапірна башта 200 куб. м на вул. Носаля. До слова, цю станцію та резервуар знесли у 1990 році та на їх місці збудували Свято-Покровський Собор, а башта досі височіє над містом, хоч вже і не використовується.

Проекти Петра Батрака

У 1962 році «Міськводоканал» очолив Петро Іванович Батрак, який успішно керував підприємством до 1991 року. Чимало важливих об'єктів були збудовані за його керівництва.

У 1962 році в Рівному була пробурена свердловина глибиною 200 метрів, яка дала напірну воду поблизу насосної станції з розрахунковим дебітом 160 куб. м/год. Тому на насосній станції, збудованій у 1931 році на вул. Скорупки, 20, додатково встановили ще три горизон-тальні насоси 6 НДС та збудували перший резервуар єм-ністю 2000 куб. м, а також магістральні водопровідні мережі по всьому місту.

У 1965 році була збудована насосна станція II підйому «Новий Двір» на вул. Чорновола, 115 (біля станції юних натуралістів), резервуар 1000 куб. м. та водогін діаметром 400 мм на вул. Мірющенка, з яких вода подавалася у район новобудов на вул. Відінська та вул. Грушевського.

Враховуючи значний дефіцит потужностей водопровідної мережі Рівного і перевантаженість проектної організації (Львівський філіал Інституту «Укрпівденкомунбуд»), директор Рівненського водоканалу зробив проект водопроводів від свердловин діаметром 500 мм до резервуарів та водозабірного майданчика «Новий Двір», а також розробив проект станції стабілізації води на Новомильському водозаборі та резервуар на 10 тис. куб. м на майданчику «Новий Двір».

Водозабір потужністю 18 тис. куб. м на добу в Новомильську був введений в експлуатацію до дня відкриття чергового з'їзду КПРС в Москві 1971 року. В подальшому була по-будована насосна станція II підйому, резервуар ємністю 3 тисячі куб. м, хлораторна, трансформаторна підстанція 35/6/0,4 кВ та водогін «Новомильськ-Рівне» діаметром 500 мм.

У 1962 році «Міськводоканал» очолив Петро Іванович Батрак, який успішно керував підприємством до 1991 року. Чимало важливих об'єктів були збудовані за його керівництва.

У 1962 році в Рівному була пробурена свердловина глибиною 200 метрів, яка дала напірну воду поблизу насосної станції з розрахунковим дебітом 160 куб. м/год. Тому на насосній станції, збудованій у 1931 році на вул. Скорупки, 20, додатково встановили ще три горизон-тальні насоси 6 НДС та збудували перший резервуар єм-ністю 2000 куб. м, а також магістральні водопровідні мережі по всьому місту.

У 1965 році була збудована насосна станція II підйому «Новий Двір» на вул. Чорновола, 115 (біля станції юних натуралістів), резервуар 1000 куб. м. та водогін діаметром 400 мм на вул. Мірющенка, з яких вода подавалася у район новобудов на вул. Відінська та вул. Грушевського.

Враховуючи значний дефіцит потужностей водопровідної мережі Рівного і перевантаженість проектної організації (Львівський філіал Інституту «Укрпівденкомунбуд»), директор Рівненського водоканалу зробив проект водо-проводів від свердловин діаметром 500 мм до резервуарів та водозабірного майданчика «Новий Двір», а також розро-бив проект станції стабілізації води на Новомильському водозаборі та резервуар на 10 тис. куб. м на майданчику «Новий Двір».

Водозабір потужністю 18 тис. куб. м на добу в Новомильсь-ку був введений в експлуатацію до дня відкриття черго-вого з'їзду КПРС в Москві 1971 року. В подальшому була побудована насосна станція II підйому, резервуар ємністю 3 тисячі куб. м, хлораторна, трансформаторна підстанція 35/6/0,4 кВ та водогін «Новомильськ-Рівне» діаметром 500 мм.

Утім, води все одно бракувало. Тому, щоб забезпечити нею східний, західний та північно-східний райони Рівного, у 60-70 роках розпочали буріння свердловин глибиною 250-700 метрів на водозабірних майданчиках у районі Новий Двір та на Дворці (вул. Олеся). У 1971 році у цей час були введені чотири свердловини безпосередньо у водопровідну мережу по вул. Олеся.

Відповідно до плану забудови мікрорайону Ювілейний виробничим об’єднанням «АЗОТ» у 1974 році збудували станцію III підйому на майданчику «Боярка» з двома резервуарами ємністю по 6 тисяч куб. м кожен, хлораторну та 10 км водоводів діаметром 400 мм від насосної станції у районі Новий Двір до мікрорайону Ювілейний. Згодом, у 1985 році, на цьому майданчику вже водоканал спорудив ще два резервуари по 10 тисяч куб. м, чотири свердловини потужністю 250 куб. м/год., а у 1999 році – другу нитку водоводу (діаметром 500 мм) довжиною 7 кілометрів від насосної станції «Новий Двір» до станції «Боярка», що забезпечило стабільне водопостачання лівобережної частини Рівного.

У 1975-1978 роках на водозабірному майданчику №1 пробурили ще три глибинні свердловини на дільниці від насосної станції до Басівкутського озера та побудували підземний залізобетонний резервуар ємністю 3 тисячі куб.м.

У 1975-1985 роках на насосній станції II підйому «Новий Двір» на вул. Чорновола, 115 збудували ще одну насосну станцію III підйому та чотири резервуари по 10 тисяч куб. м. Після цього ємність резервуарного господарства склала 41 тисячу куб. м.

Загальна подача води від новодвірських свердловин становила близько 16 тис. куб. м на добу. У 1975 році кількість свердловин зросла до дванадцяти.

Щоб забезпечити водою льонокомбінат, завод газорозрядних приладів, радіотехнічний завод, автопарк, тролейбусне управління, Рівненський науково-дослідний інститут технології машинобудування, РВО «Азот» та житлові масиви, які активно будувалися, у 1972-1981 роках було розвідано запаси підземних вод на 90 тисяч куб. м на добу на Новомильському, Горбаківському та Гориньградському водозабірних майданчиках.

Дослідження показали, що в районі Горбакова потрібна для видобутку води глибина 100-110 метрів, а в Рівному – потрібний шар знаходиться на глибині 700 м. Відтак, у Горбакові добувати воду виявилося дешевше, ось чому, головний водозабір Рівного знаходиться більш ніж за 20 км від міста.

У 1974 році його почали будувати, а ввели в експлуатацію в 1984 році. Цей водозабір складався із шести свердловин, насосної станції II підйому, станції знезалізнення води на 40 тис. куб. м на добу, хлораторної, фтораторної, котельні, підстанції 100/6-04 КВ, 2 резервуарів ємністю по 2,4 тисячі куб. м та водоводу в одну нитку діаметром 900 мм із залізобетонних труб загальною довжиною 19 км. Разом із тим освоювалася і друга черга будівництва Горбаківського водозабару, що складалася з восьми свердловин, другої нитки водоводів I підйому діаметром 500 мм і довжиною 9 км, другої нитки водоводу II підйому діаметром 800 мм та довжиною 19 км, станції знезалізнення води на 40 тисяч куб. м на добу, 2 резервуарів ємністю по 2 тисячі куб. м, насосної станції промивки фільтрів і станції очистки промивних вод.

Однак повернемося у 80-ті роки минулого століття. Незважаючи на активне будівництво і розвиток водопровідної мережі, на початку 80-х воду в Рівному подавали згідно з графіком. Цей графік друкували у тогочасній газеті «Червоний прапор». Воду згідно із графіком поді так тривало аж до 1998 року, коли цю проблему вирішили. І відтоді рівняни мають цілодобове водопостачання у своїх оселях.

Через значний дефіцит потужностей водопровідної мережі Рівного у 1985 році було пробурено 5 свердловин на Бабинському водозаборі, які напряму підключили у водовід діаметром 900 мм на Рівне. Потужність Бабинського водозабору становила 10 тис куб. м на добу.

На межі тисячоліть

У 90-х роках на підприємстві попри кризу і труднощі доклали всіх зусиль, аби всі мережі працювали справно. Та проблем вистачало. Необхідно було будувати нові водо-гони й розширювати вже існуючі.

Історичним став 1997 рік, коли у рекордно короткий термін, 1,5 місяця, в неймовірно тяжких умовах був збудо-ваний та введений в експлуатацію Новомильський водо-гін діаметром 530 мм, довжиною 9,2 км. І в перші дні нового року в міську мережу прийшло до 12 тис. куб. м з Новомильського водозабору.

У 1998 році відбулося відкриття насосної станції «Київська». В стислі терміни закінчили будівництво пускового комплексу підвищуючої насосної станції на вул. Київська. Цей комплекс забезпечив стабільне водопостачання двох мікрорайонів: Льонокомбінат та Північний, а також вул. Грушевського.

Також у цьому році пробурили шість нових артезіанських свердловин, дві з яких на глибині по 630 метрів. Завдяки введенню в експлуатацію цих свердловин подача води збільшилась на 13, 2 тис. куб. м на добу.

Загалом же протягом 1998-2005 років побудовано і введено в експлуатацію 11,4 кілометра водопровідних мереж. Загальна вартість цих робіт склала 2 млн. 408 тисяч гривень.

У 1998 році підприємство відповідно до проекту «Розвиток і модернізація муніципального водопостачання в Україні», який фінансується урядом США, отримало можливість оптимізувати роботу насосних станцій та запровадити більш економічні технологічні режими водопостачання. Таким чином, у центральну диспетчерську службу передається інформація про режим роботи насосних станцій і тиск у мережах. Відтак поліпшилися гідравлічні умови роботи водопровідної мережі та зменшилася кількість її пошкоджень, завдяки чому рівняни мають цілодобове водопостачання. 

У 2000 році на підприємстві запровадили технологію відновлення трубопроводів без заміни труб шляхом нанесення цементно-піщаного покриття на сталеві трубопроводи діаметром 500 мм. Разом із антикорозійним захисним ефектом поліпшилися гідравлічні властивості трубопроводів, значно продовжився термін їх експлуатації.

90-річний ювілей від дня офіційного заснування «Рівнеоблводоканал» зустрічає впевнено, твердо тримаючи планку одного із найбільш давніх комунальних підприємств України, яке і сьогодні успішно працює і розвивається. Кожен працівник великої дружньої родини «Рівнеоблводоканалу» - на своєму місці, а це 724 кваліфіковані фахівці, яким під силу вирішити будь-яке питання. Адже саме завдяки їх щоденній копіткій праці понад 300 тисяч споживачів отримують якісні  послуги. Звичайно, у житті, як і в роботі, немає меж досконалості та завжди є над чим працювати. Тому попереду – ще довга історія і багато роботи.

 

Надiслати

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: